Цей цілющий ковток на спекотнім осонні - благодатним дощем на пустелю мою. Прохолодний гранчак обпікає долоні: я заплющую очі, я п'ю... Лиш повіки сховають між віями погляд, проявляється контур на сірому тлі: я стою понад себе, навколішки, поряд - я відбиток у зламанім склі... Хтось із нас - я чи світ - неудавано хворий і комусь в крематорнім горіти вогні: та от він, попри все, безтурботно-бадьорий, а відтак - доведеться мені... ...Захлинається криком жалоби дзвіниця - божевільний дзвонар обриває серця: над пропащим собою ридає п'яниця, на розвагу хильнувши винця...
|