Зворушливе, охляле «Я» в Ліриці  Т
поширюється зі швидкістю пилу,
і з такою ж швидкістю зникає в мережі.
Я,  іще один забутий лірик,  утворюю порожнечу часу.
Усіх  представників  мережі зненацька накриває
мій поетичний вибух  від ще однієї казки,
яка народилася в подільських підземеллях.
Мої вірш-кіно чи вірш-живопис  зазнають поразки,
оскільки так і не було вироблено в мережі
жодного надійного  ключа  для розпізнання лірики .
Моє немічне «Я»  вирізняється різноманітністю смаків,
які охоплюють  мінімалізм, тобто поезію мовчання.
Я - не здичавілий. Я -  суголосний з так званою поезією досвіду.
Перекидаю  місток до тих, хто був попередником новітніх,
незважаючи на всі розбіжності між різними ліриками  Всесвіту,
тому Лірики  Т, - останні, хто  вимушені
відмовлятися від своїх же осяянь.