Чуєш, як дзвенять напружено й гостро струни рядками на ладах віршотворіння? стукають в пам"ять, як бажані гості, во ім"я твоє і пісні во ім"я. Знаю, стугонять не в такт і не розмір, рвуть посторонки, на шматки бризкають строфи. Лише для того, щоб березня розквіт спинив на бігу і роки і строки. Слухай, як у тобі сила з безсиллям так гармонійно виплелись у вічний поклик? Тільки одного у Бога просив би, щоб весни в тобі ніколи не змовкли. Бачиш, на долоні роки,як квіти. Як на екрані у кіно, чітко й виразно. І ще я хочу у Бога просити, щоб йшли ми усіми світами разом. |