А місяць – він? ні, це вона. Це мати пафосу й жалю... Коли звечора листопаду Блукає променем гілками, Торкнувшись трохи нерухомих, Коли блідий Ісус розп’ятий Нам уявляється так близько - Марія ж, інеєм покрита, таїться У печерці з листя, Коли між хмар ця позолота І сяє, і на мить дарує Ілюзію тепла, та сни Солодкі у дрімоті носить... Це місяць… У своєму сяйві – Це мати пафосу й жалю. Уолес Стівенс - Григорій Кружков про авторів - http://magazines.russ.ru/novyi_mi/2009/2/st11.html - й про дива перекладів
|