1 "Фашисти", "наші"... Грає дітвора... Знов – червень, перші дні канікул. Спалити б табелі під крик "Ура!". На воїв схожі ці ряди оцінок. Чернеток на балконі жовкне міх... Листівочки й епістолки - у стоси. Я – не з родини дійшлих лихварів, Що під відсотки позичають гроші. Я – з хуторян. Мій чорнобровий дід Був щирим, ґречним. Ще зоріє - з фото. Де пагорок чи вирва – серед піль ? Тече в Дніпро матусина скорбота... 2 Є в нені спомин: Сонечку малу На плечі садить кучерявий тато. Альоша й Люба, збивши кушпелу, Наввипередки мчать до хати... Під сливкою зсадив і обійняв: А скільки маєш рочків – три? чотири?”. На ранок небо плакало: ”Війна!” Моя матуся – з покоління сиріт. У спадок залишились: троакар, Фонендоскоп і про хвороби книга... Бабуся Настя плакала в рукав: "Без батька дітки... Як зростити? Лихо..." Дорогами, з яких чекали див, Які сплелися в кодолу криваву, Блукає піхотинець молодий – Шукає хутірець: Сенча... Полтава... Колись рід поєднається. Мій дід Настину сиву поведе в безмов"я. Знов тулиться синочок до ланіт... В руках - рогатка. Вчу азів Любові. |