Світлій пам’яті дідуся Івана  та бабусі Насті -
                 уродженців хутора Залізняки, що на Миргородщині.


Кружляю
               довкола землі,
                                      де - рідня...
Занедбаний хутір.
                              Усохлий колодязь.
Це тут увостаннє Іван Залізняк
Настині  шептав: "Повернусь. Нащо сльози?”
Трусив Соні й Любі горішок рясний,
Альошу водив у пахотняву степу.
З небес зігрівав повоєнні їх сни...
І раз на подвір’я прилинув Сум-лебідь.
І бабця моя більше заміж – ні-ні.
І всохли на хуторі яблуні й сливи.
Згорів мій дідусь у багатті борні.
А хутір голосить - столико, стосило...

На діда я схожа.
                             Ген блимає зірка...
А плачу, як бабця – невтішно, прегірко...