Я ніколи не стану іншою, буду жити просто хвилинами, залишаючись пилом і тишою, і у хмарах твоїми обіймами... Чому плаче, мій пан? бо втрачає..., не впіймати повітря, не стримати... Ти так міцно мене стискаєш, ніби крадучі, хочеш покинути... Там ти є, де душа твоя. Там твій храм, там твій дім і лелека. А твоя душа лише там, де я, то чому ти ще досі далеко? Чому мало тобі лише красти? ...я давно поскидала ті крила... Та тобі тіла мало для щастя - ти забрав собі душу, мій милий. Там ти з нею кохаєшся в хмарах, там ти зводиш свій дім у турботі, і лелеки несуть наших діток, що з`являються з іншої плоті.
|