Рідна хатина Бабуся у лісі живе – Неначе у казці. Терпкий хвойний запах пливе, Бо сосни у нас ці Ростуть за двором, у дворі: Зелені хмарини Висять на гілках угорі, Спадають в долину... З одного лиш боку село, А з трьох – ліс глибокий, Де кілька стежин повело, Де стишую кроки. Навколо – пісок і пісок, Таке й на городі: В пісочку росте огірок, Картопелька родить... Шовковиця висне стара Широко гілками, Смак сонця в плоди набира І ділиться з нами. З дверей – під ногами шишки Й колючки соснові. Біжу через ліс до ріки У даль кольорову. Вернусь, накупавшись усмак, Напившися сонцем, А хата ріднесенька так Сміється віконцем, Що я розумію ще раз, Хоч знаю давно вже: Вертати сюди повсякчас Я буду все довше. Я так цю хатину люблю – Не можу набутись! Покину усе без жалю, Щоби повернутись. Щоб знову бабуся... й рука Засмагла з відерцем. І свіжого спить молока, Й всміхнутися серцем.
|