1 В моїх очах – чар хутірських жінок. Вони очіпком прикривали коси. Я вмію обмолочувать зерно, На паляницю класти дрібку солі, Я вмію дитинча своє люлять І прагненням величного яритись, Я вмію мужа із морів чекать І ластівкою - в чорну громовицю... Я вмію жати – місяця серпом - І в сніп в'язати жовто-сині мари. В перстах нуртує досвід всіх жінок... Я - удовиць онука: Насті, Марфи. 2 В моїх очах – притуга матерів Вона сльозою струменить на губи. Поміж полтавських лип і яворів Плекаю сина. Обминай же, згубо! Невже юнак знеславить душу й рід, Якщо не піде під штики й знамена? Я - за супокій нив, лісів, морів. Я - проти війн: загарбницьких, "священних". У кожного - своя стезя, свій бог. Всевишній, наклади на війни вето! Молюсь, творю на рубежі епох... Не вищезають танки й кулемети. В моїх очах - напуття матерів, Що рани гоять, осявають хату. Слова палахкотять на дугах брів, Спікають успадковані дукати...
|