Як на обаполі Європи,
Стоїш і слухаєш прибій –
Здається, не затихнув бій,
Не сплять берегові окопи.

Димлять вогненні чорнотропи
Атак, смертельних веремій, -
Лежать в траві береговій,
Де хвилі миють скелям стопи.

Та не відмиють кров із ран,
Що непокоять пам’ять болем.
Вона крізь иемінь і туман
Потоком рине несхололим.

Себе ми раз у раз неволим:
Чи все це правда? Не обман?