Розквітли абрикоси -
                               пишно, гойно...
Ні, не відпустять звички і гріхи
З цієї затхлої смутної оболоні,
Куди з курганів танули сніги,
Куди мене завіз благенький човен,
Що снив спітканням у чужих морях
Із каравелою - охвітною, мов промінь...
Дивак! Вона б його взяла на абордаж –
І срібні кульчики, коралові намиста
Сліпонімих опасистих ляльок,
Гачки, голки, платану з Ялти листя
Узявся б хтось трясти під "ах" і "ох"...

Усе ж тут має лад - аж до загину!
Любовно скриньки я беру до рук -
З пахучої торішньої грушини...
Та „Я” ж  - не полохливий тетерук,
Що з рябчиком у Камерун полинув!
Довготерпінням хвора день при дні.

Вдень поколола серце об малину.
Блукаю
             лукомор’ям
                                 уві сні...