Каліка, смерд – такий він і донині,
Сліпий Кобзар, що точить вічний жаль.
Самсоном темним зруйнував святині,
Розбив давно синайськую скрижаль.

Зродив, але – дрібну плебейську шваль
Вошивих душ, що бабраються в слині –
В той час, коли рокоче Муссоліні,
Пече очима древніми Кемаль.

В той час, коли кругом відважні жмені,
Коли Петром стає гугнявий Ленін,
Історія новий готує том, –

Тюхтій-хохол, що, хоч дурний, та хитрий,
Макітру хилить виключно по вітру,
Міркує шлунком і зітха гуртом.