Родина – тільки вбогий човен
На невмолимих бурунах.

Над обрієм глухий Бетховен
Жадобу, захват, скрегіт, жах –
Сполучує в єдиний помах.
І буря звуків двиготить,
Вогонь скресаючи на зломах
Нещадних хвиль…
                  Твій біль, як мить.
Твоє життя – поглянь – як атом.
Вичерпуй воду. Затикай
Пробоїни. Будь мужем, татом.
Керуй. Молись. Не нарікай.

Шлях Одіссея перейдемо,
І десь скінчиться  міф сторіч:
День однооким Поліфемом
Всіх звабить у печеру-ніч.

І ти, що полум’я був повен,
Затихнуть змушений тепер:
Сама доба – глухий Бетховен,
Сама доба – сліпий Гомер.