Мої спогади пахнуть суницею, і сосною, і луками-травами... Я життю повертаю сторицею все, що брала в дитинстві ласкавому. Звуків-звуків! А барв розпросторених!.. Хитра сойка на рідній шовковиці... А вогненного сходу історія! А бабусиних слів пересловиці? А полин, а чебрець, а “черемуха”, звіробій, материнка, повитиця... Трави й рух. Зблиск останнього лемеха в наших супісках здалека видиться... Стежка в лісі. Коріння, плазуючи, спотикає маленькі сандалії. Очі всьому в цім світі дивуються і шукають: а що там? а далі? Жук з рогами, грибочки непрошені, хтось проповз, – ну, ходім, бо ще вернеться! Сипле осінь кленовою поштою – вічна літу і донька, й суперниця... Повертаюсь-вертаюся-таюся: край села у городі під соснами перед хатою каюся-каюся, по шишках йду колінами босими. Хата, стріха, криниця невипита... Груша, сливи, горіх... бур’янищення! Інший вимір? У кого б це випитать? Та нема в кого! Нищення? Нищення!
|