Опубликовано: 2009.04.06
Поэтический раздел: Интимная лирика

Светлана-Майя Зализняк

Весна


Не відвести очей. Ти, Вітре, надиш погляд...
Ти зазиваєш... Острах-лід стікає...
Зайти на ніч у жовтий храм Любові?
Спрокволу
               на поріг його
                                   ступаю...
Забула всі претензії, пориви.
У півчій храму Пристрасті співаю...
Мені так хороше,
                          так любо... милий...
Уявний храм.
                    Його ж нема.
                                          Немає?
А звідки передзвін:”Люблю...Люблю”?
Так не дзвенять кайдани,склянки, ґрати!
„За упокій” жалів я свічку запалю.
Спинилась їм лічба. Пливуть садок і хата...
Твоє мовчання, Вітре, пріапічне.
Хай сяєвом наповниться  душа!
Каштанів пригасають гострі свічі.
Отут за них не сплатиш ні гроша.
Пали мене шалено, безборонно!
З амвону долинають голоси:
„Богиня жде офір...”
                                 Палають скроні...
Мене – їй на олтар – неси...

2001
Полтава
© Светлана Зализняк
Текст выверен и опубликован автором

Все права защищены, произведение охраняется Законом Украины „Об авторском праве и смежных правах”

Источник: https://poezia.org/ru/id/19294/
Опубликованные материали предназначены для популяризации жанра поэзии и авторской песни.
В случае возникновения Вашего желания копировать эти материалы из сервера „ПОЭЗИЯ И АВТОРСКАЯ ПЕСНЯ УКРАИНЫ” с целью разнообразных видов дальнейшего тиражирования, публикаций либо публичного озвучивания аудиофайлов просьба НЕ ЗАБЫВАТЬ согласовывать все правовые и другие вопросы с авторами материалов. Правила вежливости и корректности предполагают также ссылки на источники, из которых берутся материалы.

2003-2025 © Poezia.ORG