Через обставини… вітри… шторми…
буває — сходимо також і ми
зі стежки — пройденої змалечку —
метелик залишає лялечку...
Розпочинається політ новий…
з нової — невідкритої глави —
політ над гранями нових висот…
понад фігурами мадам Тюссо…

Як перегортає він тем томи
в довірливих розмовах з квітами —
між ними пурхає… у сни спішить —
і світ сумний стає барвистішим…
Він в захваті руками мацає
високі духу еманації —
які здаються простуватими —
та далі будем простувати ми...

Надалі вже серед вітрів йому
літати в просторі безкрайньому
і зупинятися над вічними
питаннями філософічними…
І ніжну тишу завжди слухати…
і риб летючих легко рухати —
які розбудять не одну ріку —
на радість легкому метелику...