Ця осіння любов – як під листям захована міна. Над могилками гнізд зоренята кружляють, кричать. Та ніяка душа мені тіло твоє не замінить. Твоє тіло, що світиться тінню вогню і меча. Ти прийшла мені так – наче пісня лягає на пісню. Від вогню золотого ростуть груденята свічі. Ми сп’яніли від себе – і стали первинно-первісні. Динозаври кругом. Видно Місяць – немов уночі. Нас вовки і дерева навчили ставати собою. А комп’ютери ми заступили іконами трав. Віддавалася ти із такою святою журбою, Що обличчя такого щасливого я ще не знав. Потім вмерли удвох... А воскреснем – як стане весняно. Над могилками гнізд затріпоче метелик нічний. Наші діти – пісні, наші внуки – ці зорі рум’яні... Та ніякий політ не замінить вже нам глибини.
|