Вже високі трибуни – як плахи,
А плахи – трибуни.
Вже не вірять словам
Ні еліта, ні плебс, шантрапа...
Вимираєм без бою –
Як обри, як готи, як гуни.
До могил наших злих
Заросте муравою тропа.

Бо «каму ми нужни»
Без держави і Бога свойого,
Розгубивши дітей по світах
І по вітру пісні?..

Серед криз і мишей –
Як у джунглях сумні бандерлоги,
Чи оті піскарі
На самому дніпровському дні.

Як держава вмира –
То, здається, байдуже Всевишньому.

Як Всевишній вмира –
Світить вічність труну,
Як звізду.

...Мали шанс на віки!
Опустити –
І смішно і грішно.

Простодушна печаль...
Просто душно поету без душ...