У статуї Венери Мілоської немає рук Я богиня. І тому – що жінка. Між минулим і між майбуттям Сув’язі безсмертна павутинка, Бо життя продовжую дитям. Пил квартирний, повсякденний кіпоть Очорняють золотий мій німб. Легше богу з неба не злетіти, Ніж мені – земній богині – з ніг Замертво не впасти від утоми. Це ж усьому треба дати лад! Одягнуть дітей, прибрати в домі, Чоловіка ввечері обнять. Та нема ні ласки вже, ні сили. Кинь газету, поможи мені! На плиті і збігло, й пригоріло, Борщ якийсь удався несмачний... Тож не блискай ти на мене Зевсом. Що тобі я, милий, роздерусь! Цілий вік, як білка у колесі. Справ а справ – і вже немає рук... Я свята натомлена Кіпріда, Крапля материнських вічних мук... Тільки не кажи, що я фригідна. Як тебе без рук я обніму?!
|