Глинобитна печаль. І безлюддя нестерпна потреба… Сиві крила зими. Розмагнічений голос води. Серцем вивчений світ. Запах меду, що кличе до неба, І багато-багато чого, Що ще кличе туди. Нерви й жили тугі У томаті гарячої крові. Сиві крила зими… Неприкаяне синє вино. Слід сльози на вині, Побажаннячко "бути здоровим"… І небесних полів Немолочене срібне зерно. Горизонту коса, Що бунтарськи надрізує жили, І велика космічна, Задавнена втома душі, У якій ми нічого нового Також не відкрили. Тільки й того, що кожен До виходу-входу спішив. На дорозі Туди То горілка, то слава, то гроші… То кохання терпке й нетутешнє, Як білий граніт. І апостол Петро Самотинно стоїть на сторожі Того світу, Що зрікся він тричі. Тому і стоїть… Темно-темно Йому, Немов у стволі автомата. Лиш веселий сніжок На квітчасті торти опада. Глинобитна печаль. Розмальована півником хата… І велика, як тайна, Мальована слізьми вода.
|