Монолог Пігмаліона


Нехай в любові я згорю,
Розсиплюсь прахом над землею.
Та все ж я запалив зорю,
І ця зоря була моєю.

Ці брови, губи і лице,
Ця погляду тверда напруга.
Моя любов – самоінцест
З несхитним духом деміурга.

Найтяжча із усіх покар.
Дружино й доню Галатеє!
Гріховності моєї дар,
Невинності тавро моєї.

Не відробить мені повік
Своїх страждань бездонну карму.
Коли земний скінчиться вік –
В гарячім серці знайдуть мармур.