Ні. Я не хочу, щоб було, як тоді, повір.
Сплинула казка, як час бездоганно та мірно...
Я вже забула про тебе, мій лагідний звір,
Я вже забула, як пахне у темряві смірна.

Ні. Я не хочу повторів. Ріка хай тече, –
Не сподіваюсь затримати воду в долонях,
Хай протікає крізь пальці. Хай мерзне плече
В теплому светрі. Я буду спокійною зовні.

Шар крижаний покриває мій райдужний світ.
Він стане біло-сріблястим та дуже холодним, –
Ось і сльоза вже застигла – не падає з вій…
Десь і колись ще відтане… у межах безодні.