Верлібри осені, і шал, І ти – не Ромко – бабовал, У парк – останній твій привал – Хотів летіти… Губну гармошку – до губи, І хай злітають голуби, Які баби! Які баби – Таке і літо! Червоних парків ліхтарі Червоні, ніби снігурі… Але тобі до снігурів – Немов до неба! Поглянувши на ноги в ряд – Такий осінній секс-парад, Ти усміхнешся – листопад! І жити – треба! І тепла осінь золота Із тебе виліпить кота, Такого – з носа до хвоста – Рудого гада… Біжи, Кицянику, тікай, Це тіло – знайдений твій рай! І крутогруда Льореляй Тебе погладить… Візьме на руки, пригорне Своє кохання неземне, В поезії – ні бе – ні ме! – Дебілка…. Баби минають… Пух летить… Життя – це мить. І осінь – мить. …Бо кіт мовчить. І парком мчить – Як білка…
|