Чужий вже і цьому і тому світові, Живу, наче волхв чи вовк. Дорога – тополя із голими вітами. Постіль – шанхайський шовк. Між ними що вибрати – я не знаю. Втомився іти, і ти... Коні, верблюди, човни, трамваї... Слава, гроші... Нема мети. Капканно і пастково, і драглисто. Поліські боги в мені. Крилатих коней пасу зі свистом В столичному бур’яні. Духами дешевими пахне воля. Портрети предків – ікони мов... Важка, та ніколи не підла, доля Штормить мою рабську кров. На березі моря дельфіни вбиті. А я ще в душі дуліб. Я пам’ятаю роги й копита І небо війни – наче з кров’ю хліб. І серце – мов пташка клює зернину – Забилось, забилось, згадавши щось: Чи рай, чи пекло, чи батьківщину, Кохання, що не збулось?.. А я ще поет і вже трохи воїн. Мамайськи мені, брати. Живу, як на фронті війни чужої. Вмерти цікаво, або рости...
|