Костянтин Реутцький Бути богом образливо. Я б не хотів бути богом: Люди тебе уникають, бояться зустріти в дворі, Твоє перше-ліпше видіння всіляко вилазить їм боком, І все, що до них ти пишеш, назад несуть поштарі. Тебе і клянуть, і хвалять, і лестять – це найчастіш, Шукають прихильності, просять цілком непотрібних порад, І ось розумієш: хай років мине хоч сто тисяч – Та все буде не інакше. Тільки палкіше встократ І щиріша буде ненависть кращих, що знав їх під, Та ці не гідні твоєї образи – ці-то якраз і ні! Вони ж бо лишень і знають, навіщо виник цей світ І хто ти насправді в мишачій їх метушні. Та навіть вони не спитають, як там днина пройшла, Просто по-людськи: та врешті чи до вподоби тобі Вже котре століття вирівнювать шальки добра і зла, Весь цей блядський баланс народних любовей і бід… Шукаєш в юрбі людину, в якої велика душа – Здається, ось цей зрозуміє! Та й цьому на думці пусте… І хочеться буть кошенятком у нутрощах біляша, Хочеться вірити в когось, хочеться вірити в те, Що смерть не існує, й по всьому таки буде рай, Треба тільки молитись і відбувати пости… Але діти, спіткнувшись на міні, так тяжко вмирають, Що не можеш собі простити того, що у них був ти.
|