Шпаги, кріси*, пістолети: з дошки – крок один до злету. Відцвіте і кане в Лету квіт рожевих сподівань. Темне дно – на нім русалки: диким хором кличуть палко; ризикує на кавалки розвалитись голова: шуму, лементу і гаму - забагато - Бог із вами! Небо біле з хоругвами, кінчик леза поміж пліч - «Уперед. Пряміше спину.» - без угаву, без зупину…. Втявши страху пуповину, ранку припекти в золі, ще живій і ще гарячій. Дзьоб у скроню – хижо кряче, вістить біди і невдачі, наче ворон, какаду, ніби кішка, кігті точить. Відведи цю чашу, Отче, Бо, гляди, і виїсть очі паща моря, на біду… Як піратські посіпаки - жваві хвилі у сиртакі. Капітан з рукою-гаком. Відчай – ніби крокодил - плине, дихає на п’яти.. Серце, тільки не боятись. Прапор-усмішку розп’ято, а в утробі – дзвін годин. *КРІС, креса, ч., зах. Рушниця. |