За право бути самотнім вовком Плачу «по повній». Так небо платить біленьким шовком Землі жертовній. Була в капкані передня лапа. Хтось в спину вцілив. Аж дощ осінній на серце крапа Крізь дірку білу. Від роду, мабуть, у чорних списках В лівих і правих, У побратимів великопиських, Та й у держави. Була би мама – зняла би вроки, А так – горілка... І хрест на грудях тонкий, високий – Немов сопілка. А ще приходять великі тіні Легенд-поетів. Такі космічні, такі осінні, Як берег Лети. І чесну славу – щастя посмертне – Ділять зі мною За право бути, за право вмерти Самим собою.
|