З усіх чорноземів і трав,
З усіх пустель асфальтів мерхлих
Збирать живих – між краму й справ, –
Й густих, неначе трави, мертвих.

«Пусти мій...» – в позамежну глиб
Шептати в мариві-хотінні.
Й брести – самі собі єгипт,
У власній темряві судинній.