Легенькі краплі знов і знов тяжіють вниз,
І раз у раз комусь на руку сипле злива.
Серед буденних перемог, хвилинних криз
Осінній дощ рятує душу від розриву.

Залікувавши від самотності слова,
По шибці краплі стукотять свої сонати.
Вже вкотре осінь відвойовує права,
Щоб їй дозволили сльозами малювати.

А тихий вечір опускає свої крила
На мряку ночі, яка горнеться до снів.
Поплаче день. Поплаче осінь. Стихне злива.
А стукіт крапель перейде в мовчання слів.