А ти бачиш як сонце сідає, У червоне фарбуючи все? Та як небо багряно палає І тривогу у душу несе? Не тривогу, неспокій буденний, Наче ти поспішав, а не встиг. Наче щось неприємне, злиденне Раптом стало на хатній поріг. Або начебто щось, вже забуте, У свідомості знов пророста... Ти спішиш, щоб його осягнути, Але в пам’яті знов пустота. Тільки... Ось, уже сонце сховалось, І напруга потроху спада. Бо насправді то тільки здавалось, Що незвідкісь з’явилась біда. Просто це накопичена втома Грала з розумом так. Жартома... А насправді — спокійно все вдома, Для тривоги причини нема. Вечір денні контрасти змиває, Розгорта ніч спокою сукно... Ти ще є, а тривоги немає. І ліхтар загляда у вікно.
|