Опубликовано: 2008.09.30
Поэтический раздел: Универсальная лирика

Игорь Павлюк

***

Печальний постмодерн:
Розграблені колгоспи.
Розвітрені шляхи.
Розбавлене вино.
Імперія вмира сімнадцять років поспіль.
І мусить вмерти, щоб воскреснути, зерно...

Пануємо в ярмі, віддавши душу в найми
Сусідським хазяям і рідним холуям.
І я порожній весь – неначе дзвін почайний,
Черпаю вітер-ост із піднебесних ям.

Здорові, мов тайга, кричать у генах предки.
Нап’юся – і мені інфрачервоно все.
Набридли площадні політики й газетки
І пінопласт, і затхлий дух осель.

Я хочу самоти, хрестів, хребтів незламних,
Артезіанських вод і динозавра сліз.
Польотів уві сні надхрамних і надхмарних
Між блискавок – мов коренів беріз.

А я люблю слова із м’ясом повнокровним,
Щоби між ними – даль і море, і степи,
Природні, як алмаз, чи мукання корови,
Тривожні, як мечі, і гострі, як серпи.

Втомилася душа.
Синоптикам не вірю.
Політикам також.
А вірю в грішний біль.
У чесний і земний гіркавий поклик звіра
І трішечки – собі...

Із Того світу в сон прийде до мене ангел –
Нудний, як всі святі, дивак і пілігрим.
А в цьому світі чорт...
У табелі про ранги
Ми разом десь із ним.

Безсовісно живі, коли вмирають друзі...
Нервово-золоті, коли вбиваєм час.

Печальний постмодерн:
Танк у Великім Лузі
Стріляє в нас.

2008
© Игорь Павлюк
Текст выверен и опубликован автором

Все права защищены, произведение охраняется Законом Украины „Об авторском праве и смежных правах”

Источник: https://poezia.org/ru/id/15655/
Опубликованные материали предназначены для популяризации жанра поэзии и авторской песни.
В случае возникновения Вашего желания копировать эти материалы из сервера „ПОЭЗИЯ И АВТОРСКАЯ ПЕСНЯ УКРАИНЫ” с целью разнообразных видов дальнейшего тиражирования, публикаций либо публичного озвучивания аудиофайлов просьба НЕ ЗАБЫВАТЬ согласовывать все правовые и другие вопросы с авторами материалов. Правила вежливости и корректности предполагают также ссылки на источники, из которых берутся материалы.

2003-2025 © Poezia.ORG