Свічку пали, в полі — полон навіть на волі. Хоч ти й трава, хоч і земля Господа в горлі. Не перейду води у брід, дощ не уродить. Хтось, та не ти — Бог і не Бог, скажеш – забуду. Біля тепла тіло, як тля, смокче молитву. Присмак гіркий — гріх із життя — міра любові. Маю тебе, і, як хреста, так і нестиму. З ніг моїх снів змиють усе, що я накоїв. Не колихнусь, бо вже кущі вищі від болю. Криком криниць проткнутий світ, та аж до крові. Вміститься все, що не моє, в крапельку Бога. До міражів знав де я є, в чому провинний. Милість твоя — майже життя, майже не спиниш. Глину добра глиною зла лише скріпили. Пити твоїх сліз досхочу матиму кару. Де б ми були — тьмою у тьмі — Боже, Ти знаєш...
|