Знов день помер… Мов камінь у пісок,
В минуле впали залишки хвилинні.
А новий день вже стука у висок,
Як літній дощ у металеві ринви.

Від того стуку зріє сивина
На вже й без нього побілілих скронях.
Життя тече, як цівочка вина
Із келиха в натруджених долонях.