Колян, Толян – такий ось крупний плян. Хитаються обличчя громадян, Тверезих, збройних, ні – то вже деталі... На тлі в асфальт закроєних полів, Із язичками нецензурних слів, В барокових димах “Запоріжсталі”, За ними – ще. І далі, далі, далі... І хто там пан, що буцім власник над- Прибутків, нафт і всяких інших надр, Інформполів і стовбурових “кліток”? В кросівках справжній тупцяє владар, І перегар стоїть по Гібралтар, Ворушить пелюстки геополітик... А камера пливе, мов кулемет. Розбите скло. Порожній парлямент. Одірваний, лежить вельможний ґудзик. І знову плян – усміхнений Колян. І вже доба, а не якийсь Майдан Вкипа в кисні багряно-сизих музик. Симфонії чого – мускулатур? Мені не чуть. Не видно арматур. Дрібниць нема. Мільйони спин закрили. Та вже по них – тремтлива світлотінь, Мов Україна родиться з видінь, Та, про котру їм ще не говорили...
|