Колись, коли я був іще дитиною, Я посміхався щиро дітлахам… Аж раптом – виріс… (Думав: став людиною)… Прийшов «у люди»… (Де там…) «падла», «хам»… А ще: «казьол», «придурок», «сволоч кончена», «Ацтой», «дебіл», «тигляньнуцевабще»… А ще: «цебе», «трупарня азабочена», І – «конь в пальтє», і «алкашня в плаще»… А ще, я взнав, що нас («лахов») «нємєряно», Багато нас, а ось вона – «адна», І через те, що стільки нас - «патєряних», Вона не має «жизьні ніхрена». - Музчина! Шо ви тут всьоврємня ходітє?! Вам сказано, шоб ви прішол «наднях»! Всєм нада! Шо-шо-шо??? Багато хочетє! У нас бєз вас работи… Проста – жах! І я поцокав стомлено підковами, Минаючи забрьохані авто… Пішов полями, травами шовковими… Рвонув галопом… І порвав пальто.
|