Трагедія лише в одновечір′я.
Кін: левади, перелоги й дерева.
І крицею сплива річка.
—   Де, Ліре, твій, пагорбе?
—   Де королівство, вояки
Й доньки, запопадливі й підступні?
Де твій блазень, Ліре?

Самі дощі, громи та блискавиці,
Супутники одвічні всіх трагедій,
Засвудчують буття.
Лише природа
Не позбулася розмаїття почуттів та вироків.

Весь світ цей —
Чи кін,  чи плаха.
Яка різниця. Те й те —
Самі дошки,
що ними виступаємо  
В життя останню дію.
Не чутно оплесків …

19 червня 1998 р.