Соната літа — у другому відділі. Concerto Primavеra — примара усіх сподівань Дійшов до кінця. Полум’я оплесків згасло. Тільки плескіт хвиль Та посвист вітрів Крізь очерет та лозиння. Інь та ян — у дзеньській сполуці Пісків та ріки. Поцілунків проміння, Сонця та листя. Велетенська наснага хмар, Закоханих у землю Й не маючих змоги Злитися з нею в обіймах – Намарно витрачають Дорогу вологу. Та вітрюган босоногий Так і лине до неї, А бідна всихає. І тільки блискавиця — Суддя та, за сумісництвом, сваха, Цим залицяльникам радіє Й громи надсилає, Віщуни весілля вселенського. Ой, буде весело луками, полями Лісами , садками! Аж ген де білий птах, Провісник кохання, Іще з ранкового смеркання, Поміж хмарами та землею літає Й привітає їх з весіллям. Ой мій лелеченько! 20 червня 1998 р. |