Самотність серед зотлілого, збурілого лисття, сірого навісного неба та безсоромного вітру, що в’ється, пригортається, а сам так і силкує штовхнути у закрут. А трохи далі – веселий гурт, белькоче, гуркотить мов зграя хмар, що бенкетує серед вільного небапростору. І жодного промінчика сподівань, лише спомин, помин, омин, мин, ин, нннннннн… Надмір… Надвечір надмор’я принадило своїм чаклуванням: хвилі, одна по одній, спокусливо кидали по-під ноги камінці – і трощили їх ущент. Мерехтів оливяний масний ряхт моря, сходив пахощами глибин отвору з мільярдмільярдного минулого. Пахощі зривалися угору – і злітали у мільярдмільярдне прийдешнє. Пружно відштовхнутися – і … Ой не зловити рибалкам того, хто ширяє… 4 червня 1999 р. |