З-за рогу щогли вийшли,
наче з лісу
повстали духи
корабельних сосен.
То Таврія спливала.
На виднокруг
наче вівці по зелених схилах,
по чорних хвилях
пінилося море
і шумувало, й іскрилося
мовби вино
старе, терпке
як поцілунок з марень
нічних, тривожних,
що як водокрут
затягують і ваблять
облудою намарних сподівань
і подихом гарячим, згуслим;
мов першосусло з грона,
мов тавро пекучих,
спраглих наче спека
у день безвітря повного;
цупких; цілющих, гойних
мов жива вода; п’янких
немов вино із Таврії старої,
де щогли наче сосни постають
з-за рогу…

6 червня 1998 р.