Вереснева спокуса спада павутинням.
Літо бабине впало зненацька на місто.
Попід вікна твої я прийду ненавмисно,
зшаленіла з снаги, від жаги та сумління.
Літо бабине наздожене і спокусить
предостаннім теплом і сріблястим намистом,
що уранці розкида по травах осінніх
різнобарв'ям земним росяна одаліска –
Вереснева Спокуса. Не відпустить на рано,
ніжно стиснувши у променистих обіймах.
Ніч прозора схова нас у травах духмяних.
Листя пад до листопаду нас доведе як воліймо.
Вереснева спокуса тепла і кохання.
Вітер з півдня осушить, потріскає губи
Поцілунками ніжними в час на світанні...
Ти моя Вереснева Спокуса, мій любий.


27-29 вересень 1994 р.