Дякую, Боже, за долю мою,
Що розливається, наче в Раю:
Нi берегiв, нi початку з кiнцем,
Нi ворогiв з чоловiчим лицем.

Дякую, Боже, за друзiв моїх,
За повсякденну злопам’ятність їх,
I за усмiшку, що кiлька жiнок
Разом сплетуть наостанок вiнок.

Дякую, Боже, за рiдних батькiв,
Що налiчили немало рокiв,
За заклопотану милу сестру
I за знання, що нiколи не вмру.

Дякую, Боже, за пташку в руцi
I за вiдверту сльозу на лицi,
Й за божевiлля окремих ночей,
Що заримованим горлом тече.

Дякую, Боже, за вiршi мої,
Що розлетiлись в далекi краї,
Де їх запоєм читають i вчать,
Але до ночi про мене мовчать.

Дякую, Боже, за все на землi:
Що не лiтав, не водив кораблi,
Що не стрiляв у людей на вiйнi
I не хотiлося цього менi.

Дякую, Боже, за те, що я – є,
I за розмiрене щастя моє,
I за кохану, що любить мене,
I за надiю, що все це – мине.