І.Т.

* * *
Ти перейдеш мені у спадок.
Як вітру смак.
Як спокою печаль.
Ти невловимий ранок,
що не настав,
ще не настав.
Тебе як скарб
сховаю в білій скрині,
туман прозорий
в очі запливе.
Весь світ поблякне,
втратить колір,
і сніг без кольору
мене наздожене.
Тут вже нема метафор,
бо ти у спадок
перейдеш мені
як контури від слів,
що залишились
живими й мертвими
на дні землі.