постригся в ченці живеш на Афоні
подалі від різних спокус та амбіцій
ніхто не приходить до тебе ззовні
щоранку рахуєш чи ребра на місці

вібрує тиша і давить на мізки
спогади й досі мов рани відкриті
тіні доїли з твоєї миски
їжу духовну до самої крихти

кров не тече а пролазить крізь вени
годинник не знає в який бік іти
померлі душі сорокаденні
скидають на гору зужиті бинти

Армагеддон гедоном й не пахне
навіщо жити на десять відсотків?
хіба що може натхнення забракне
перебирати жінок як чотки

закривши повіки ховаєшся в себе
під епідермісу теплий панцир
в твоїй голові пролунав молебень
здохли думки мов миші у банці

кажуть це дуже погана прикмета
з щоденника вирвана Богом сторінка
ти зрадив тоді ж як в печері аскета
тебе відшукала жінка