Моя власна Скіфія починається за Немировом, де небо провисає під вагою літер. Я туди вертаюся кожного літа, щоб по осені тоскно хворіти вирієм. А як би було добре завести пасіку! Й поступово усвідомити – все мине... З оперативних спогадів видалити аську, ніколи й не згадувати про Internet. А з першими зірками лізти на горище: купити телескопа – рахувати світи, дослухатися як зоряний вітер свище там, куди непоетові і не дійти! Потім закинути руки за голову – ким же мене до втілення Бог уявляв? А наді мною – застигле Чумацьке Олово, і колискою – хата, а я – немовля... А тоді заснути й прокинутись рано, коли у ставкові парує вода, сидіти на кладці й чекати манни – по воді над вудками – прихід Христа. Я б Йому виділив найкращу вудку – лови собі на здоров'ячко, мій Господь! Над моєю Скіфією світає хутко, тож не барися за клопотами, приходь! Віруючі – в ціні, а невіруючі – втричі! Бо в що ж тоді вірити, коли ти – сам, і радієш від того, що світ тобі личить, а ти личиш світові і небесам!
|