Ви без жалю весни своєї Даруєте мені розцвіт, Коли над юністю моєю Лягли вагою сорок літ. Простенька дівчина любила Мене колись, і я вмлівав... Ні, покохати вас несила Так, як Марусю я кохав. Дзеркала пишний ваш видочок Малюють в шатах дорогих. В Марусі дзеркальця кусочок Мені здавався краще всіх. Без занавісів постіль білу Уранці промінь осівав... Ні, покохати вас несила Так, як Марусю я кохав. На вас убрану я дивлюся, В кареті їздите ви скрізь. Моя непишная Маруся Ходила пішки сміючись; На всіх очицями зорила, Ті оченьки я ревнував... Ні, покохати вас несила Так, як Марусю я кохав. Блискучий розум ваш уміє Пісні будити у співцях. Маруся ж - потаїть не смію - Читала навіть по складах. І хоч не красно й говорила, - Кохання бог їй річ давав - Ні, покохати вас несила Так, як Марусю я кохав. Ви кращі неї, що й казати! В вас серце б'ється гарячіш; Ви більше й розумом багаті, В вас очі дивляться ніжніш. Але тоді в мені любила Вся юна сила, що я мав, І вже кохати вас несила Так, як Марусю я кохав. |