Нехай мене назвуть націоналістом, але тим, чим вони тепер голови обмотують, ми — вже років зо п’ятсот штани підперізуємо. І мова, звичайно ж, не так про них, як про нас мова. Та коли вже говорити про нас, то назвіть мене, як хочете, але не схожі ми до козака, більше до кобзаря сліпого подібні. Без поводиря. Без кобзи. Подаянням живе. І що тільки вони нам дадуть — того у нас і нема. І мова знову ж таки не про них, які щораз інші, а про тих самих нас. Мова завжди буде про нас. Назвіть мене націоналістом. Хоча й кобзар має інвалідність та пенсію по зору (при чому останнє слово — русизм).
|