На небі шви. Біль обізвавсь затонулими дзвонами. Зеленими нитками трави серце зашите червоне. Намуляв око. Поболить і перестане. Підступившись боком, жінка запрошує на танець. Який же танець без музик? До того ж, не знаю, за що руками братись. А вона спочатку: братику, брате! А потім: мужик ти чи не мужик?! На небі шви накладені. Жінка — моє зламане ребро. Рано вранці пахне ладаном. Вечорами пахне кров. Півень збився з пантелику, без годинника кукурікнути не бачить. Наді мною небо велике, ніби маленьке, плаче. Око намуляв, та враз спала полуда. Небу болить не шов, а люди. Болить чоловік і жінка, як у долоні цвях. Небо — книги буття сторінка, з написом: ти плюс я.
|