Ось і прийшли ми
від кохання до війни.
А на душі —
неначе в Україні.
Лежать мої розстріляні штани,
і біля них нема спідниці міні.

Колись ти клала пальчики тонкі
мені на плечі, мов сержантські лички.
Без тебе день був довгим,
як колона вояків.
З тобою ніч була коротка,
як спідничка.

Лежать штани.
У прорізах спідниць
твоїх — нема жалю
і співчуття стегном не зблисне.
Та все ж, якось заплачеш, впавши ниць:
о, як же гумка ця нестерпно тисне!