Я ще в серці твоїм, але то вже триває задовго, Повертатись пора і цього я не в змозі змінити. Кораблі на світанку рушають в далеку дорогу, Прощавай, бо чекають тебе вже дружина і діти. Ще два дні і дві ночі ти маєш щоб все то забути, Стерти з пам’яті все і кохання – воно таки грішне, Мої кучері, очі, вінок з полум’яної рути. Як забудеш мене - буде дихатись значно вільніше, Як зумієш забути, то розум одразу вернеться, І розвіється димом любов і відьомська та сила, А натомість назавше ти матимеш пустку у серці, Власноруч своїй мрії тендітні обрізав ти крила. Теплі ночі розпусні, що радо на двох ми ділили Тільки спогад тепер, що зігріє серденько лиш трішки. І когось (не мене!) називатимеш з ніжністю «мила», І свого (та не нашого) сина вкладатимеш в ліжко. Обійми мене, любий лишилось у нас ще півночі. Я благаю – цілуй і збреши, що побачимось знову! І не перші – останні так крапають сльози дівочі. Прощавай, моє се… захлинулось риданням півслова. |