такий рожевий рожевий вечір, агонія сонця судомить шиби, між неба й дна - протилежних течій - місто голе стоїть за ширмою. світло торкається вуст і вулиць, повітря лягає на груди й нижче. ми - ті, що вчора дрімали в мулі, а вже сьогодні трактати пишуть. а вже сьогодні несемо повні долоні суті - між пальців сутінь, між тим весною підхопить, як повінню, і до чиєїсь плоті прикрутить. і смійся тоді, і кричи, і борсайся ("я - повелитель вселенських істин!"). мусиш іти спрагою босий - доки і п'яти тобі не тріснуть, доки себе не згризеш до кістки, мусиш дуріти (читай - кохати). заходиш за ширму - там голе місто, і вже до біса тоді трактати... такий рожевий рожевий вечір, неначе місто облито кров'ю. в повільних корчах танцюють плечі, а ти стоїш - і не знаєш, до речі, що з нею робити, з тою любов'ю. |